Зжурилась, аж сумом звело рамена:
злiченнi рожевi днi.
То вiдає кожен достеменно,
хто борсає у багнi.
На марення мiсячне повновиде
зробила незборний крок:
- Це ймення так просто собi не пiде
повз пам'ять нiмих зiрок!
Звелась до Стожар (хто зупинить кралю?!),
що в них небосхил ряснів,
читати ті пуп'янки, мов по Брайлю,
мережити ними спів.
І Місяць пашів (а хіба на гірше?).
Такий собі мідний глек.
Незчулась, аж ген засурмили вiршi,
як жовтнем юрба лелек.
Муза
© Copyright: Палад, 2011
Свидетельство о публикации №111111406775
Свидетельство о публикации №111111406775
Рецензии