Ну хто сказав, що без коріння люди,
Що вільні в часі й просторі земнім?
Людська свідомість пам’ятати буде
І запах вітру, і вітчизни дим,
І мами руки лагідні, зичливі,
Татусів голос, бабцині пісні,
Згадає першу казочку вразливу,
Дитинства мрії, що тепер смішні…
Ну хто сказав, що пам'ять постаріє,
Що час зітре, притупить почуття?
Коли любов у серці та надія,-
Непогамовна річечка життя.
Уяву гріють мрії та бажання,
Та душу приземляє каяття.
Щодня несемо свіжі сподівання,-
Наповнюємо кольором буття..
***
© Copyright: Мария Гуменюк, 2011
Свидетельство о публикации №111111405573
Свидетельство о публикации №111111405573
Рецензии