Босому по стернi
Давно стерня вже ноги не колола, я вже забув, як колеться воно.
Чи то бажання охололи і відгоріли вже давно?
Чи то роки, чи може все до купи зібралося й не кличе за село?
Й покрили душу вже старечи струпи
І лиш пригадую, як то воно було.
Як пастушком колов стернею ноги,
Як в ночи скалки заганяв,
Та повели мене у світ дороги і час у спину все штовхав.
І ось я дивлюся, як бігає малече за корівками боса по стерні,
Але, чомусь, душа мене не кличе, а так хотілось би й побігати мені.
Щоб п”яти аж пашіли, аж рипіли,
А там в стерні ще грудяки,
Стою, дивлюсь і доїдає заздрість біла,
Але тримають на ланцях мене мої роки.
04.08.06 р. Усть – Нарва.
© Copyright: Александр Мищук, 2011
Свидетельство о публикации №111111304586
Свидетельство о публикации №111111304586
Рецензии