***
ОДНАКОВІ
Життя віддам за мить одну,
За ту, що є квитком до щастя.
Чи згодом згину, чи піду…
Я знаю: ми одної масті!
Бо ти самісінько як я, –
Шукаєш щось, чого нема.
Між нами безліч кілометрів,
Півсотні сплетених доріг.
Чужих людей, старих конвертів,
Що їх, мов скарб якийсь, беріг.
Проте, все марно, бо нічого
Із двох не радує й одного.
І звинуватити б…Кого?!
Зізнайся: важко і без того, –
Нам так хотілося чужого,
Коли не мали ми свого.
Бо ж заслужить його не сміли,
А відібрати – треба сили.
Візьми й спитай: «У чім ми схожі?
На що нас світ з тобою звів?»
Ми перехресні перехожі,
Тож нам не треба зайвих слів.
Ми рідні в тім, що щастя мали,
Але, дурні, його не дбали.
26.12.2007
© Copyright: Алина Фурсова, 2011
Свидетельство о публикации №111111205746
Свидетельство о публикации №111111205746
Рецензии