ДЕ Я?!
Кричу і дихаю частіше…
Що зі мною? Цить! Тихіше!
Змовкни, змовкни дика неміч,
Не потрібна мені поміч!..
Стою біля краю! Де я?..
Як зірвана орхідея
П`янкий аромат розливає,
Так туга мене огортає…
Щось жадібно калатає,
Сумління помірно взиває.
Загинь, ненаставана думка!
А може це просто придумка?
Мене вже ніщо не лякає…
Долонями скроні стискаю…
Я знову себе контролюю…
Тихіше! Нічого не чую!
Нічого, нічого не чую!
Я з цього усього глузую!
О, Боже! О, Боже!!! Де я?
Нащо проросла ідея
В жагучім, розпаленім краю,
Що розумом я називаю?
Поникни, мій промінь ясний!
Змарній мені, світе прекрасний!
Убий мене вщент, неминуче,
Порви злісно, палко, жагуче.
Хай стану з весняною кригою,
Стечу собі в Рай із відлигою.
Нарешті, зі мною покінчено!
Тихіше…усе вже скінчено…
Я стримана знову на людях.
Спинилось, замовкло у грудях…
Не б`є, не торкає, не цокає…
Полине хай чутка у спокої…
Закрию щільніше повіки,
Уста свої стисну навіки.
І йтиму ходою проритою,
Тяжкою, камінням вкритою.
Тихіше…тихіше…Де я?
Я тут!.. В мені вмерла ідея…
22.10.2011
Свидетельство о публикации №111111205726