Наливаєш у мене свій розпач. Годі!
Я наповнена вже по вінця. Бачиш – стікає з губ?
Не пасує твоє безсилля моїй вроді.
Не мені тебе навчати як уникати згуб.
А давай я перекладу увесь свій досвід
На твої крихкі плечі так, щоб і не зламались?!
Що ти шукаєш у моїм макрокосмі?
Кради і йди геть, тут і до тебе вже набрались.
Ви мене губите і я стаю мілкою.
Аби ж прісноводною! Ні, брудною і злою.
Застряєш на моєму дні черговою гілкою.
Бачиш мерців поряд із собою?
То все – твої соратники і попередники.
Я з’їдаю їх ззовні, а вони зсередини
Замулюють мене, ніби каструють. Сумна констатація:
Так пересихають ріки. Я – найповноводніша з них.
Амазонка
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2011
Свидетельство о публикации №111111204189
Свидетельство о публикации №111111204189
Рецензии