Друкую долю...
забувши каліграфію рядків.
Ховаю у комп’ютерній мережі
думки, що світ спіймати не зумів.
Машиною холодною не стану,
і вірші серця не охопить лід.
Друкую. Кожну квітку, кожну рану
і кожну фразу, що злетіла вслід.
Я вже сама забула свій початок:
чому клавіатура, не перо,
чому не звикла, як усі, писати,
чому курсор попереду на крок.
А я ж така… писати вже не вмію,
друкую, кажуть, неживі слова…
Повільно повертаючи надію
на те, що хоч душа іще жива.
Свидетельство о публикации №111111009125
Ирина Голованова
А он говорил ей:
«Живи без мечты и снов.
Всему есть пределы
и точки в конце строки.
Слова - это ложь,
значит мир состоит из слов...»
А ей так хотелось
коснуться его руки...
Она закрывала
на правду глаза
и вновь
Училась, как в школе,
прилежно кроить и шить,
Неровность душевную,
вытачки «под любовь»...
А он говорил ей:
"Возьми, лучше, крепче нить,
Иначе порвется.
Стихом ли, молчаньем ли,
Проверкой на прочность,
без сути и без причин..."
И долго курил,
обжигая покой внутри,
Себя представляя
на месте ее мужчин...
Роман Семанишин 10.09.2012 04:34 Заявить о нарушении