Не втрачай мене, любий...
я ж себе тільки вчора знайшла.
Дотикатись до вічного ще би,
підіймати високість чола,
відкривати нові горизонти
і ділитися навпіл усім…
В боротьбі поетичного фронту
я за щастя своє відповім.
У рядках – і троянди, і лати,
захищаю планету твою…
Спробуй, серце, мене не втрачати.
Як ти зможеш без мене в бою?
Свидетельство о публикации №111111008722
Николай Кузьменчук
* * *
Ми з тобою – як оті лелеки:
Близькі, рідні й водночас чужі.
Ми з тобою поруч і далеко,
І на різних сторонах межі.
Як це сталось ми й самі не знаєм.
Винен хто? Кого тепер винить?
Та в думках ми й досі ще кохаєм
Ту прекрасну неповторну мить,
Що могла б навіки нас здружити,
Що могла б нам стільки щастя дать…
Хіба можна в світі отак жити,
Щоб ненавидіть, кохати і страждать?
Мабуть можна. Та кому це треба?
Людям? Богу? Чи тобі й мені?
Ми вступили в суперечку з Небом,
І любов зав’яла ще на пні.
Крутить вітер вихрі над водою,
Все коротші, холодніші дні,
І як нагорода нам з тобою,
Залишились спогади одні.
Ми з тобою - близькі і далекі,
Не моя, не твій я. Ми - чужі.
Осінь вже. Дивись, летять лелеки…
Я по цей, ти ж по той бік межі.
Роман Семанишин 10.09.2012 04:22 Заявить о нарушении