Осiнню посмiшку менi подарувало небо

Осінню посмішку мені подарувало небо,
Жовтневе золото дарує сонечко всім нам.
Яскраві барви Хортиця кохана, як на долонях
Принесла тобі, мені, всім сестрам і братам.
А ще навпроти острів Байди, як коханці
Дарує малахітів кошик вранці,
Рубінів в золоті та аметистів в сріблі
Та головне – твоєї посмішки на греблі.
Де ми зустрілися колись з тобою...
Не хочу більш нічого, лише прибою
Рокіт слухати та приємне гуркотіння,
Де ми збирали пригоршні каміння
Що зветься галькою гладенькою,
Як та пасхальна крашанка, що з ненькою
Ми фарбували в цибулинні кожен рік.
Не зможу я її забути аж повік...
І знову будемо з тобою  фарбувати
Яскраві різнокольорові, як квіти хати...
Тієї хатки, казкової хатиночки біленької,
Що у дитинстві їздила із ненькою
У те село, що Біло-Зіркою назвали
Ніщо тоді вони од мене не ховали.
Усе було не тільки на святковому столі,
А й завсігди і у вівторок, і в неделі.
Чому ж усе те добреє минає?
Присвітла Діва, від душі тебе благаю:
Залиш мені краплиночку надії,
Що здійсняться мої таємні мрії...