Сніжні коні вистрибують в мареві злого сну.
Стережу тебе палко, наче зима весну.
Безборонні, кликасті, з крупами із піску,
Я держу тебе паском, краплями на листку.
Я утримую очі відкритими, як кришталь,
Я без продиху ніччу шепочу "мені так жаль"...
Я пишу і пишу і мене не зупинить страх,
Я утримую всесвіт на ніжних своїх плечах.
І у синьому небі проводжу тонкі риски,
Вдих і видих, а після в рядочку лише крапки...
Пахнет зимой
© Copyright: Евгения-Желана Чечилова, 2011
Свидетельство о публикации №111110608545
Свидетельство о публикации №111110608545
Рецензии