Сон

Думки немов тінь-тікають при світлі,
Зривається стогін із серця мого
Тебе я шукаю, та темрява й лихо 
Талону  на щастя мені  не дає…
Гукаю тебе я? -У відповідь ехо..
Розмова з собою. Кусочок пекла.
А всередині смерть… Кістлява  баба
Беззуба з косою. Біля мене  тихо стала.
«Привіт, - скажу їй ,- як справи стара,
Мене хочеш взяти. Ти підожди
Не піду з тобою, я хочу пожити
Мені ще рано з тобою дружити».
Ти скажеш : - «Мовчи! Я сама все рішаю»-
Три рази обійдеш, оціниш мене,
А потім враз і прямо спитаєш:
«Що тут тримає  життя твоє?» …
Я відповім  тихо, дивлячись в очі,:
«Що  сонце тримає мене у житті».
Усмішку видавить, скрививши рот свій:
«Мовчи! , - прокричить, - не смій ти брехати.
Я бачу всі мрії й надії твої.»
-«Що ж, то для чого мене було питати?
Як ти і так знаєш життя усе»?
-«Я просто хотіла пожартувати,
Щоб жалюгідність відчула  свою». -
Промовила тихо й злорадно моргнула
До мене підійшла, обняти хотіла.
Я гордо промовлю, що де б я  не була
Та жалість до себе я не знайду.
Я голову склонила, поклін їй віддала
Бо ж вічність леліє вона у собі.
«Ти вибач, старенька. Та час не настав мій,
Прийди трохи згодом. Мене ще пожди»
Опустилась бабуся, біля мене присіла,
Трошки подумала, руку піднесла,
До чола доторкнулась .І біль мій пройшов. 
«Поживи ще малеча. Час твій не прийшов».