Сповiдь Ти

Я хочу, щоб ти підібгала під себе ноги
і сіла навпроти мовчки слухати,
бо мені треба комусь сповідатись
і ти - не найгірша спроба.

Цій осені бракує любови.
Якщо раніше була любов,
але не було об'єкту,
то зараз є об'єкти
і зовсім немає чуття.
Я б могла кохати тебе,
і його, і його, і його;
бути з вами,
мати вас у собі
або просто мати,
мріяти про спільне майбутнє,
бо в мені, тут, у серці,
його зовсім немає.

Ти.
Тепла. Листопадова. Моя.
Стовідсотково моя.
Бо з-поміж усих твоїх кобелів
(я точно знаю) ти
насамперед зі мною.
Це я
тебе хоч якось розумію.
Це мені
витягати тебе з усих неприємностей,
бо ми відповідальні за тих,
кого приручили.
І я би могла любити тебе
як раніше.
Тільки виважено.

Ти.
Юний. Неврівноважений. Дивний.
Я стою за кілька кроків від тебе
й невпевнена в тому,
що ти -
мій.
Нам, на жаль, лишень по 20.
І я би могла любити тебе,
аби ж ти не боявся того.

Ти.
Саме той, що схожий на мого батька.
Це саме з тобою я би могла втекти,
аби за кожним із нас не тягнувся шлейф колишніх.
Зідрати б його і пустити по морю.
І я би могла любити тебе,
якщо б ми зустрілись раніше.

Ти.
Ідеалізований мій нинішній
з поезією замість крови
і пітерським вітром в волоссі.
Я б навіть могла любити й тебе,
аби нам обом то було потрібно.

Вас єднають вірші мої
і ваші поміж собою.
А ще - ця бездушна осінь
й пустоти у батареях моїх вен.
Холодно
зсередини й зовні.

Заїбала любов без відповідей.
Чесно.