Гаряче i важке повiтря жовтня,
Здавило плечi i спопеля думки.
I листя зовсiм не пожовкло,
Не наливаються дощем струмки...
Вже так обридла лiтня невгамовнiсть,
Шалений рух слiпих секунд,
Не зачаровуэ морiв прозорiсть,
В душi моiй осiннiй бунт!
Нема насиченостi й запаху озону,
Не чути шелесту тихенького дощу,
Не вiдчуватиму твоiх очей полону,
"Тебе кохаю...", - вже не прошепчу!
I все в твоiй душi розмито,
Ти в нiй один, самотнiй i мовчиш.
Дошками вiкна в нiй забито,
Хоча, ще мрiэш i увi снi летиш.
Я знаю, ми вже розпрощались,
Квапливо, рiзко, без важливих слiв.
Неначе все навкруг знущалось,
I осiнь не дала зiбрать плодiв.
Хай наше лiто, вже давно згорiло,
Солодка музика ночами не луна.
Та якби твоэ серце не болiло,
Не ображайся на Любов, вона свята!
Не ображайся на Любов!
© Copyright: Алена Цвигун, 2011
Свидетельство о публикации №111110505263
Свидетельство о публикации №111110505263
Рецензии