оч

Дівчинка, якій не даси і дванадцяти. Ще зовсім маленька, а вже така доросла. Абсурд? Можливо так і є. Тендітна і ніжна , мов польова квітка, умита весняним дощем, з волоссям кольору пшеничного колосся. Ззовні була схожа на ангела, мала таку й душу. Випромінювала тепло і доброту, сліпо довіряла оточуючим людям, що як відомо дуже небезпечно. Дивно, але жодного разу не обпеклась, тому і не втратила ще свою чарівність і дитячу наївність. Як вдалось малечі зберегти себе? Розгадка надто проста, щоб нею користуватись… Але я все розповім по порядку.
Від рідної мами та добрих людей чула, що очі - дзеркало душі. Зазирала при зустрічі у вічі, ніби розгадувала, шукала там щось. Багато називали її дивною, а деякі навіть божевільною. Це й справді виглядає вражаюче! Та вона і не нав’язувала нікому свої думки, часто ходила на самоті.
Мері, як назвала її колись мама, любила сидіти в кутку старого собору, який був густо покритий тріщинами. Він пережив віки, але в розумінні дівчини то були глибокі рубці. Вона була мов троянда серед руїн…
Найбільше любила малювати. Мері зображувала очі. Серед них були і добрі, і злі, щасливі та глибоко нещасні. Такі, які запам’ятовувала, зазираючи до кожного.
Блакитні… Колір небес ранньої весни. Ніжні, спокійні та лагідні. Сяють теплом та ласкою. Такі очі має мама, а в неї вони найправдивіші, найдобріші.
Зелені… Улюблені…Схожі на щойно викошену траву. А ще вони сяють літнім сонцем. О, з такими не засумуєш! Веселі, грайливі, заряджають своєю нескінченною енергією.
Карі… Мері обожнює шоколад, а вони так нагадують його. Солодкі, теплі, осінні. Такі очі особливо гарні, коли їх обрамлюють пухнасті чорні вії. Вони, мов кавові зерна, навіть відчуваєш їх п’янкий аромат.
А ще є очі, переповнені печалем і сумом. Вони по-особливому красиві. Не єдиний раз торкались їх сльози, залишаючи за собою згасаючий блиск. Це так схоже на промені місяця, відбиті у воді літньої ночі. 
Чаруючі, таємничі, небезпечні. Чорні… Неможливо відірвати погляд, але їх надзвичайна проникливість і рішучість паралізують, перетворюють в нерухомий камінь. Такі страшні, але не менш прекрасні.

Мері віднайшла істину, двері, які ведуть до людської душі. Дівчина знає, що слова –фальш, тому і намагається донести кожному красу та необхідність такого способу пізнання людини. Вона малює, і всюди залишає надпис: «Зазирайте у вічі. Вони так багато хочуть сказати!»