Закрити очі й бачити каміння.
Рухатись далі не лишаючи слідів.
Бути зігрітим від сонця проміння.
А іншого я, мабуть, й не хотів!
Стояни на скалі, розвівши руки.
Слухати як в такт морю співа вітер.
В безмежності просторів чути тишу...
У цьому щастя мого запоруки,
Заради цього вперше їхав в Пітер,
Наповнюючи світлом нову нішу!
Закрити очi й бачити камiння...
© Copyright: Василенко Саша, 2011
Свидетельство о публикации №111110405250
Свидетельство о публикации №111110405250
Рецензии