Я скажу, що не скажеш,
Вимовлю, що не вимовиш,
Розумію що думаєш,
Почуття, що не стримаєш.
Як у Чорного моря, бурхливії води,
Ти в моїй глибині шукала свободи.
О, нащо ж ти поринула в хвилі німії,
Де ніщо не живе,навіть світло мертвіє?
Ти горнулась до того, чого ти не знала,
Як маленька дитина із полум'ям грала.
О, не варто було б
Порушати покой незайманих вод!
Там у бурі і більші човни потонули,
Люди серцем благали, та їх там не чули,
Почуття там кричали, та їх там не знали,
Бо зімкнулися хвилі над морем печалі.
І от я кажу до тебе: "Не треба!"
Ти не зможеш проплисти крізь тихії води,
І не знайдеш жаданої серцем свободи,
Бо її там нема.
Бо потонеш, як сотні до тебе тонули,
Бо затягне, зав'яже - ніхто й не почує.
Не дивись, що там човен над морем ночує:
Він один має право там буть.
Забудь!
30.05.2008
Море душi
© Copyright: Артем Денисенко, 2011
Свидетельство о публикации №111110401253
Свидетельство о публикации №111110401253
Рецензии