По садах щедро яблука стигли,
Їх святили у купелях грози:
Тільки ми накохатись не встигли,
Як підкралися перші морози.
Деревця,залишившись без діток,
Рясно ллють позолочені сльози.
Сивий сад,сподівань наших свідок,
Хоче мовити щось, - та не може...
Час прозріння і час осягання...
Заколихує погляди гілля...
Де ж ти,наше свавільне кохання ?!
Де ж ти,наша омана весіллям ?!
Яблучне кохання
© Copyright: Оксий Ожына, 2011
Свидетельство о публикации №111110300238
Свидетельство о публикации №111110300238
Рецензии