Вогонь переплавля думки в суцільне
Горить лампада і свіча, панікадило…
Палає поміж нами дещо спільне
Не Я, не Він, а все як ти сама хотіла…
Любов, журбу, самотність, біль
Втопив в собі кадильний дим
Я ївби хліб, якби не сіль
Що нею щедро присолила
І вікон тут пусті зірниці
Чекають сон… а чи прийде?
Літають чорні, чорні птиці
І серед ночі кличуть лиш тебе…
Гортань пошерхла від шептання
І тільки серце б’ється в такт
Можливо і бажало би кохання
Але не так… не так… не так…
І знову крик пронизав тишу
Зірвав вітрила у човна
Залишу світ, усе залишу
Та не лишайся ти одна
Хай карі очі, чорні брови
Цілує інший до світання
Без мене стрінеш ранок новий
Коли засвітить зірка рання
І ти не плач і не сумуй
Коли зів’яне перша квітка
Ти відганяй свою печаль
Моя єдиная лебідко…
***
© Copyright: Иером Дионисий Васильев, 2011
Свидетельство о публикации №111110109897
Свидетельство о публикации №111110109897
Рецензии