ИзНиколаяКлюева

Зима стоги понадгризала,
Зваляла скирти, та пора
Корові снити шляхом талим
В слідах сорочого пера.

Ряба дорога – до тепліні.
Хмурні сороки – на сльоту.
Мов лящ живця, скубуть ялини
Промінну голку золоту.

І промінь, зляканий допіру,
Пірнає в глицю, в темний схов…
Корови позіхи вечірні
Млявіші бабиних розмов:

„Весну жене. Ріка розкисла.
Корова чує водопіль…”
Дрімлива хата, мов колиска,
Де змовкли злигодні і біль.

На поставці, мов скнара злато,
Майбутніх лічачи телят,
Дійниця з глечиком щербатим
У хатніх сутінках не сплять.

________________________________

Текст оригіналу:

* * * *
Зима изгрызла бок у стога,
Вспорола скирды, но вдомек
Буренке пегая дорога
И грай нахохленных сорок.

Сороки хохлятся — к капели,
Дорога пега — быть теплу.
Как лещ наживку, ловят ели
Луча янтарную иглу.

И луч бежит в переполохе,
Ныряет в хвои, в зыбь ветвей...
По вечерам коровьи вздохи
Снотворней бабкиных речей:

«К весне пошло, на речке глыбко,
Буренка чует водополь...»
Изба дремлива, словно зыбка,
Где смолкли горести и боль.

Лишь в поставце, как скряга злато,
Теленье числя и удой,
Подойник с кринкою щербатой
Тревожат сумрак избяной.

1916г.