Из Николая Заболоцкого. Ночной сад

О сад нічний, затаєний орган,
Ліс довгих труб, віолончелей пристань!
О сад нічний, печальний караван
Дубів німотних і ялин тінистих.
Він цілий день зривався і шумів.
Був герцем дуб, тополя – потрясінням.
Листків сто тисяч, наче тіл в юрмі,
Переплелися в маревах осінніх.
Залізний Серпень в чоботях вузьких
Тримав велику тацю з дичиною.
І постріли гриміли подовкіл,
І птиці мертво падали на хвою.
І сад замовк, і місяць засвітив –
Упали вниз десятки довгих тіней,
І зграйки лип підносили персти,
Птахів ховали в плетивах рослинних.
О сад нічний, о бідний сад нічний,
О сон створінь, та як же в ньому гірко!
О спалахнулий раптом з вишини
Останній зойк розтрощеної зірки!


Текст оригіналу:

Ночной сад

О сад ночной, таинственный орган,
Лес длинных труб, приют виолончелей!
О сад ночной, печальный караван
Немых дубов и неподвижных елей!
Он целый день метался и шумел.
Был битвой дуб, и тополь -- потрясеньем.
Сто тысяч листьев, как сто тысяч тел,
Переплетались в воздухе осеннем.
Железный Август в длинных сапогах
Стоял вдали с большой тарелкой дичи.
И выстрелы гремели на лугах,
И в воздухе мелькали тельца птичьи.
И сад умолк, и месяц вышел вдруг,
Легли внизу десятки длинных теней,
И толпы лип вздымали кисти рук,
Скрывая птиц под купами растений.
О сад ночной, о бедный сад ночной,
О существа, заснувшие надолго!
О вспыхнувший над самой головой
Мгновенный пламень звездного осколка!

1936