…Що ти хочеш від мене?! Я ж не здатен гріхи відпускати!
І вказати на шлях, у краї, де твій гріх до чеснот
Залюбки прирівняють, - теж не можу. Тож (вибач, це - фатум)
Раджу виправить курс. Бо шалений твій автопілот -
До розпусти бажання, що вогнем огорта твоє тіло, -
У глибини нові, аж до другого кола, зведе.
Там обірве кружляння, із Паоло й Франческою, крила,
Що ти мала колись, і скуйовдить волосся руде.
І, мов сонце у хмарах, зникне посмішка з твого обличчя,
Існування тяжке жде у вічності – Данте читай.
Тож мене – не розчулиш, я твій «день» називатиму ніччю,
Бо дорога твоя - аж ніяк не драбина у рай.
Те, що я розумію дуже добре твої коливання,
То лиш тільки тому, що колись шлях подібний пройшов.
І порадити зараз можу ліки – вечірні та ранні
Молитви, що дають від гріховної напасті схов...
2011.
Про лiки
© Copyright: Александр Зубрий, 2011
Свидетельство о публикации №111103008190
Свидетельство о публикации №111103008190
Рецензии