Хрещення

Під гнітом чужим схилилися люди,
Зігнулись в поклоні, чомусь до землі.
Їх сікли мечами, топтали з усюди
І кров поглинала всі крики у злі.

Слов’ян не щадили, топили водою,
Мов камінь, все вішали скований хрест.
А тих, хто впирався – швидкою ходою,
Погнали на той світ, лиш кинувши жест.

Так людям поставили іншого бога,
Єдиного, замість когорти старих.
Зовсім не такого як ідол Сварога,
І бога й не бога з небесних хмарин.

Хто зміг і навіщо забрати в них долю?
Підступно змінити вже звичний уклад.
Закласти в ломбарді украдену волю,
Вогнем осліпити тінь схованих вад.

Вже тисячу років триває це дійство,
Дітей проклинають ще змалку й повік.
Ніхто не ламає чуже візантійство,
Вмирають в проклятті й холодній крові.   

Ми втратили наші святі обереги,
На посміх і глум охрестили свій час.
Ніщо не врятує, і навіть ковчеги,
Все мимо пливуть, і забувши про нас. 

В лахмітті, голодні, вщент змучені й босі,
Ми прагнемо йти до невтішних вершин.
І гірко спіткнувшись, вже встати не в змозі,
Лиш пилом озвемся забутих стежин.

А треба вставати, котити свій камінь,
Нести власний хрест на забитих плечах.
Постійно терпіти, скрізь бути на зламі
І пити пожадливо воду в ключах.

20:10, 7.03.2010 рік.