Як не стане мене, надімною засійте фіалки,
І не плачте.Хай плачуть сльозами осінні дощі...
І хай друзі в молитві згадають про душу Наталки,
Їм на згадку залишиться мій подарунок-вірші...
Я любила людей.І цю землю й барвисту веселку
І свою Батьківщину, хоч це й старомодно було.
Так хотіла принести вам радість,хоч саму маленьку,
Все не встигла сказати,а в серці так гарно цвіло...
Прожила,як змогла, за прожитим не буду жаліти,
Хоч,можливо,і треба пустити прозору сльозу,
Так любила дітей.Та мої не побігають діти
По землі...Я любов цю з собою у вічність візьму.
На людей подивлюся з високості ясного неба
І молитиму Бога за вас,дорогенькі,мої:
,,Сохрани всіх людей.
Болю й смутку вже більше не треба. Захлинаються співом хай в ваших садах солов'ї!''
Завещание
© Copyright: Лупуляк Наталья -Луна, 2011
Свидетельство о публикации №111102903548
Свидетельство о публикации №111102903548
Рецензии