Неможливо
бачити, як гине наша правда.
Коли ще не сьогодні, а вже завтра.
І безсовістні наші запитання,
коли не вмієм тримати обіцяння.
Що ти хочеш,
коли тобі говорять серед ночі,
про те, що ти не сплачуєш за очі,
якими все бачиш ти.
Що ти знаєш?
Ти увесь час про дурощі питаєш!
Твій всесвіт вже не дійсно сколихнути.
Він от-от має потонути
у чорних, в'язких болотох брехні.
Ні.
Ми вже не взмозі себе зупинити.
Хоч ті, свідомі, іще є на світі.
Але, їх мало. Їх не вистачає -
адже велику роль зіграє
та кількість наших голосів.
І що робити?
Коли не знаєш, як це зупинити...
Коли не чуєм, хто нам що говорить...
Хто сперечатись буде із товпою?
Як стадо тих, пробач, баранів.
Всі йдуть, а йдуть куди - не знають.
І що робити - знов тебе питаю.
Хоч знаю,
ти не в цьому світі гаєш
свій час,
аби поміркувати над питанням.
До музи
© Copyright: Синяя Цапля, 2011
Свидетельство о публикации №111102605075
Свидетельство о публикации №111102605075
Рецензии