Туга за селом

      

З обіймів вирвали малого…
З святих обіймів
Яблуневих сіл.
Я ніби місяць з неба голубого
У кропиві наляканий присів.

Та віра у душі малечі
Зростала й піяла
Із сумом до села.
І білі крила ангельські лелечі
Мені Господь із неба посилав.

І я летів…І мало було ночі…
Лечу…
Аж спотикаюсь об диван…
Лечу, бо бабу обійняти хочу,
Бо тут, поміж курчатами я пан.

Яка там школа…
У вікно дивлюся…
Яке там додавання чи буквар…
Он я з малини до батьків сміюся
І на кутку – я перший воротар.

З дитинства снилась
Церква чи каплиця,
Казки, де принц перемагає зло.
І між бузками дідова криниця,
З якої воду пило все село.

От п’ю ту воду,
Кращої не має…
Від неї хвора гоїться душа.
Тому і скрипка проситься та грає
На аркуш білосніжного вірша.

Прости мене, мій Київ,
Моє місто…
Тобі повага, серце ж – до села.
Де яблуневе весняне намисто
Торкається лелечого крила…
               
                25.10.2011р.