Днiпро

2008

Зелені трави та діброви
Шумлять на березі ріки.
Дніпро могутньо води гонить
У Чорне море крізь віки.
Старий і сивий дід Славута
Багато бачив за життя:
І правду, і брехню, і скруту,
І прощення, і спокуття...
Багато крові розчинилось
В бурхливих водах забуття,
Мільйони трупів ніс у море
І проклинав своє життя.
Не розумів людську природу -
Брат брата прагне убивать,
Славута кров пив за свободу,
Що люди так хотіли мать.
Він бушував, гримів валами,
Ішов в прорив, рвав береги,
Розливом вабив степ розлогу,
Льоди ламав серед зими -
Кричав коханому народу,
Щоб кров’ю не поїв води.
Його не чули, не вважали,
Сприймали рев, як заклик до війни.
Дніпро дощем лив сльози,
Скрежетав зубами,
Усе навкруг почуло, люди – ні.
Дніпро змирився, опустивши руки,
І далі тихо ніс свої вали,
Зціпив пороги і терпів всі муки,
Від тих людей, яких любив колись.
Мовчить Славута гордо і сердито,
Замулюючи воду берегів.
Він досі злий, свободний,
Й непокірно кров вимиває
Із своїх пісків.

04.03.08