Боже правосуддя

У нас свобода й незалежність,
Багато літ так живемо.
Куди поділась наша гідність?
Своє минуле кинули в багно.

Ніяк не можем розібратись,
Хто ми такі насправді є.
А, може, досить сперечатись,
І будувать життя своє.

Спинити треба словоблуддя,
Хто титулований, хто ні.
Розсудить Бога правосуддя,
Чи рай, чи пекло у вогні.

Не треба нам гнівити Бога,
Бо не простить він нам гріхи.
І на душі якась тривога,
Не знаю, як і підійти.

Політик кожен нас повчає,
Навчає, як на світі жить.
Говорить так, немов би грає
Других не чує у цю мить.

Він язика свого задіяв,
Нахабно так веде себе.
Паплюжити усіх давно замріяв,
І лиш під себе все гребе.

Сподівались всі тоді на чудо,
Чекали ми на нього всі роки.
І в головах неначе щось прозріло,
А вийшло все, панове, навпаки.

Все робиться не так, як треба,
Нахабство і свавілля у честі.
Нам біле видають за чорне,
Минуле топчуть у багні.

Нам вибори вже надоїли,
Ми всі так звикли до брехні.
І перед нами б менш зуділи,
Як мухи в спеку на вікні.

Кожен з думкою своєю,
Не має діла до других.
І лиш любується собою,
Стою й дивлюся я на них.

В житті реформи нам потрібні,
Навести лад немов взялись.
Політики у всьому винні,
А ми їм вірим, як колись.

Вони нас тягнуть у болото,
Не буде звідти вороття.
Нам треба просто зрозуміти,
Лиш самі змінимо життя.

Чужі слова лиш в обіході,
А балачок хоч відбавляй.
Одна пасивність у народі,
Нам тільки шоу подавай.

Опозиція до влади тільки рветься,
І від корита їх не відтягнуть.
З казною роблять все, що заманеться,
Тягнуть із неї, скільки понесуть.

Пригоди різні в них бувають,
Вони все люблять прикрашать.
Закони творять, їх же зневажають,
Людськими долями вершать.

В свободі слова нас не зупинити,
В ній досягли таких висот.
Повчаємо усіх, як треба жити,
А іноземцям заглядаємо у рот.

Народ живе на виживання,
Земля покрилась бур’яном.
У нас на імпорт сподівання,
В ЄС як вступим – буде перелом.

Читати зовсім перестали,
Розваги Інтернет дає.
Слабкими інтелекти стали,
Вам дивно? Так воно і є.