Вiдблиск Андромеди

Ти належиш до світу, що йде стороною,
І нічим не заповнити простір між нас.
Не дістатися подихом ніжних прикрас,
Надзвабливих дарунків ночей із тобою.

Мов комета, приречена стати камінням,
Чи померти в обіймах далеких планет.
Наближаюсь покірно в полоні тенет,
Розуміючи серцем – не буде прозріння.

І мільярди зірок, наче кличуть до тебе,
Притяганням своїм розривають єство.
Та все марно пророчать завітне тепло,
Залишають й надалі кодований щебет.

Осідлати б Пегаса у путь через Всесвіт,
І тебе, Андромедо, відчути хоч раз.
Захопити нахабно, віддавши наказ,
Пити світло із рік, що на мить стали скреслі.

І тонути, не маючи сили спасіння,
Вщент згоріти в обіймах шалених вогнів.
Розчинитись до зникнення сірості днів,
Різнобарвити спектром змертвіле склепіння.

Надновою зорею розкинути спалах,
Новий світ засліпити потоком із слів.
Огорнути в туманність магнітних полів,
Переливи енергій у древніх анналах.

Ти світило моїх божевільних фантазій,
Генератор ідей, невгамовний пульсар.
Невловима, як вітер, неначе корсар,
Розділила розломами центри оказій.      
         
19:05, 20.03.2010 рік.