У могильнику вірша –
у, затягнутих часом, словах
я заліг і не дишу,
мов по хрипи увігнаний цвях.
Ти відкрив мене, Боже,
дочитав до краплини тепла.
Я здавався порожнім –
як сльозою остання зійшла.
Та не рвався, не збігся
ув осінньо-сухотний листок,
не здирався на місяць,
набираючи неба ковток.
В тім безмежному "нині",
що покраяний щастям на сни –
усміхнувся дитинно,
в подорожній зорі – заяснів.
Світе, миттю забутий
по дорозі у райські сади,
розцвітися у руті –
хай любов не минає – як ти...
22 Жовтня 2011
Миттю забутий свiт
© Copyright: Юрий Лазирко, 2011
Свидетельство о публикации №111102201564
Свидетельство о публикации №111102201564
Рецензии