Випадкова зупинка

Текст оригинала:

Случайный вальс
М.Фрадкин/Е.Долматовский

Ночь коротка.Спят облака,
И лежит у меня на ладони
Незнакомая Ваша рука.

После  тревог
Спит городок.
Я услышал мелодию вальса
И сюда заглянул на часок.
Хоть я с Вами совсем не знаком,
И далеко отсюда мой дом,
Я как будто бы снова
Возле дома родного...
В этом зале пустом
Мы танцуем вдвоем,
Так скажите хоть слово,
Сам не знаю о чем.

Будем кружить,
Будем дружить,
Я совсем танцевать разучился,
И прошу Вас меня извинить.
Утро зовет снова в поход...
Покидая Ваш маленький город,
Я пройду мимо Ваших ворот.

Комментарий: Песня повествует о романтической встрече во время войны, неизбежной  разлуке и о том, что мелодия вальса осталась вечным напоминанием об этом в душе солдата.
       Интересен поэтический строй текста песни.  Все куплеты, кроме третьего строятся  по одной и той же необычной схеме: Рифмуются первая, вторая и четвёртая строка. Однако размер строк, т.е. количества слогов, соответствует в первой и второй строке, а также в третьей и четвёртой. Это и так придаёт песне необычное звучание, но третий куплет, построенный по принципу парных строк, соединённый и музыкой и смыслом с четвёртым, создаёт в середине песни совершенно неповторимую композицию. Ведь если рассматривать их вместе, то мы видим, как органически перетекает один куплет в другой и рифмуются между собой первая, вторая, пятая, шестая и восьмая строки, а также третья, четвёртая и седьмая.

А теперь перевод:

   Випадкова зупинка.

Ніч коротка… Сплять і гай, і ріка
А у мене лежить на долоні
Найніжніша у світі рука

Містечко спить, серце болить
Як почую я запах галушок
Твої очі згадаю на мить.

Хоч не знаю твоє я ім’я
І чекає на мене  сім’я
Буду я пам’ятати:
Біля білої хати
Ми удвох сидимо,
І галушки їмо
Не кажи хоч хвилинку солдату
Що вже час йому знов за кермо.

Твоя донечка спить на печі
Я для неї залишу харчі
Ти ж мене доведи хоч до хвіртки
І  зі мною разом помовчи
Десь вдалині теж уві сні
Бачить син мій, що я повернувся
Ти пробач, якщо зможеш, мені.

Коментар: Пісня розповідає про одну з коротких зупинок на воєнних шляхах. Розлука неминуча, але пахощі  національної кухні завжди нагадуватимуть воїну про цю зустріч. Але на відміну від російського варіанту, що демонструє якусь нерішучість, невизначеність солдата (зверніть увагу на це «сам не знаю о чем»), український сповнений конкретикою.  З тексту зрозуміло, що воїн вже отримав, чого він хотів, вдячний за це жінці і  просить в неї вибачення за розставання, що наближається з кожною хвилиною.