Над перехрестям дощових шляхів
долає сонце кілометри сну,
крізь темряву несе пташиний спів.
«Вставай», — муркоче ранок.
Я встаю.
За потягом метро женеться час,
зустрічні смуги виють без ладу.
Я забуваю дихати. Щораз —
«Іди!» — штовхає вітер.
Я іду.
Згортають сутінки масштаб великих міст
у ліхтарі, пустують досхочу.
Туман відводить очі. Мріє ліс.
«Злітай!» — шепоче осінь.
Я лечу.
Злiтай
© Copyright: Буква Бо, 2011
Свидетельство о публикации №111101900971
Свидетельство о публикации №111101900971
Рецензии