Бережи їх усіх, Боже:
клени притишені, що за єдину морозяну ніч листя усе згубили,
птахів безіменних, що небо чорними нитками крил церують,
траву посивілу, що миро роси точить уранці –
бо любили вони беззавітно,
безоглядно і безголово,
чулим серцем своїм зеленим.
Навіть птахи – зеленим…
Яблука із синцями й синицями з небес падали,
очі заплющували від страху –
Гуп! –
то і лежать поснулі…
Сотні їх у садку – а зібрати уже нікому…
Бережи їх усіх, Господи –
до єдиного, до найменшого,
до останнього –
щоб не марно жили вони і вмирали не марно,
торкнися долонями шкірки тугої,
покоцаної,
серця
чулого і розчуленого
із червоточинами
осені та любові….
банально про яблука
© Copyright: Ганна Осадко, 2011
Свидетельство о публикации №111101904561
Свидетельство о публикации №111101904561
Рецензии
ось у цьому вірші ти уся, справжня.
усі слова блякнуть поряд з такою любов'ю
Иннокентий Флик 07.11.2013 01:52 • Заявить о нарушении
усі слова блякнуть поряд з такою любов'ю
Иннокентий Флик 07.11.2013 01:52 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.