Поля Отчизны

Смотрю на поле я родное, за городом что разлеглось...
Как чудо это зеленеет... В злом мире чудо сбереглось...
Белёны хатки, лес далече... И сердце радостно поёт...
В сарае сено пахнет летом... Меланхолией не зовёт...

Не нужен мне далёкий берег... Совсем не хочется туда,
Где утром кофе с чаем варят... Вкуснее вкусного - отеческого родника вода.
Как жить, поля чужие если день за днём перед глазами,
Отчизна-мать когда так далеко, и с мачехой свой кров приходится делить...
Я умереть хочу в полях родных, чтобы вперёд ногами
На Родине... Но лучше б вместе мне с Отчизною ещё счастливо жить!


                оригинал Юрия Оша http://www.stihi.ru/2011/06/28/5431
                Дивлюсь, дивлюсь на рідне поле,  що в нас за містом розляглось.
                Тобі спасибі, моя доле, що поле це ще збереглось…
                Хатки на обрії біліють. Темніє ліс удалині.
                І серце радується й мліє, так тепло й лагідно мені.
                Мені не треба закордоння, мені не хочеться туди,
                бо завжди хочеться спросоння ковтнути рідної води.
                В житті, бува, перед очима промиготять чужі поля –
                немов не батька, а вітчима побачиш зблизька чи здаля.
                На полі ж рідному, простому я, біля начебто рідні,
                забуду іноді й про втому – так любо й хороше мені.