Тiльки сон

Мені наснився сон – Липневий вечір
Спокійна річка ліс немов сторожа
Зоря на сяйво заполярне схожа
І схожа на багаття десь у небі…

   Ви скажете: «Пусте! Так не буває –
   Зоря північна з нашою зорею
   По різному прощаються з Землею
   Обидві паленіють та несхожі…»

Ще снилося мені – почався вітер
Його здійняв метелик необачно
Був вітер дужим навіть стало лячно
Яскравим квіткам і грайливим бабкам…

   Ви кажете: «Брехня! Так не буває!
   Метелик здійняв вітер? Це ж не смішно!
   Це вже блюзнірство охолонь це ж грішно 
   Казати: «Квітам лячно…» Вони – квіти!»

Але… мені знов снилося – у тиші
Там серед лісу де росла калина
Як спалах світла – дівчина невинна
З’явилася на світ і заспівала…

Так, заспівала! Сповнивши коханням
Мою остиглу душу, як зорею
Таким палким що ладен був за нею
Я в ніч іти і вірте – я пішов…

    Мовчіть! Я знаю все – так не буває!
    Це тільки сон до того ж хворобливий.
    Так мститься мені мозок вдень безсилий.
    Та не кричить благаю! Вона спить…