Щаслива пiсня на прощавання

Ми на літовищі прощались,
коли з твоїх підступних вуст
отруйна куля увірвалась
у занапащений мій глузд.

І вже скінчилась злетна смуга,
та ще пече бридкий вогонь:
«да, я люблю тєбя как друга,
но і нє болєє того!»

То начебто падуча зірка,
що влучила у хробака,
і я сиджу, як хвора нирка
між нутрощами літака.

приспів:

А за віконцем – хмари,
хмари.
А я тобою марив,
марив.
Тепер лише у серці маю слід
від гострого підбору.
А за віконцем – гори,
гори.
А в серці гою горе,
горе.
Плекаю рану водоспадом сліз,
лечу на Чорне море.

Від мене тхне поразки сморід,
та хмари тануть у вікні,
і я одужаю на морі,
у лікувальному багні.

Жіноча дружба – то розплата,
аби все було як в кіно:
«я нє смогла с нім бить когда-то,
но он влюбльон в мєня давно!»

Із Євпаторіі листівку
тобі принесе чорник крук,
а там мій скоропис розстрільний –
який тобі я в біса друг!

приспів повторюється кільканадцять разів