I я пiрнаю

… І я пірнаю, як колись,
В  забуте почуття кохання,
В двох душ самотніх поєднання
І, наче птах, лечу у вись…

Шпаків-розбійників юрба,
Весна в обличчях перехожих.
В кульбабах, так на сонце схожих,
Мов не відома їм журба.

Моя журба. Втомився я -
В житті лише поневіряння.
Де ж мої мрії-сподівання?
Де та, що скаже – я твоя?…

Я не потрібен, я чужий.
Між мною й світом тінь пробігла,
І в часі посмішка застигла,
Я так давно вже тільки свій.

Аж раптом щось – немов удар -
Як грім, хоч сонце в небі сяє,
Неначе дощ, що в мить змиває
Дум сірих, наче пилу, шар…

Як все барвисто навкруги!
Які зелені в тебе очі!
В них море, що чекає ночі…
І я. Один. Серед юрби!
І знов пірнаю…


Рецензии
Обзавидовалась вся этой зеленоокой. Куда с голубыми податься?(((
Линзы, что ли, вставить?
Но стихи всё равно хороши!

Наталия Журавлёва   18.02.2012 01:33     Заявить о нарушении
хорошая вещь зеркало:
сидишь себе, смотришь в зелёные глаза, пьёшь чего-нибудь
общаешься, так сказать, с умным человеком...
ну и стишки сочиняешь (попутно)
так и живём...
а небесного цвета глаза - это круто!
(ну, почти как...)

Игорь Белый 3   18.02.2012 13:05   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.