Навколо вулиці і пір'я,
Згори – прозоро, унизу – нитки.
Часом здається, що земля вся сіра,
А інколи – що люди – то зірки…
На небі сяють – не бояться впасти,
Малюють візерунки в темноті.
Шукають сенс життя, аби сузір'я скласти
І не залишитись у темній самоті…
Вони палають кожну ніч, немов востаннє…
Складають долі і накреслюють шляхи,
А на світанні тихо гаснуть зрання –
Ідуть шукати для нової ночі мрії і думки…
Зірки у темряві живі і невагомі,
Складають в небі зоряне намисто,
А як вони там, тихі і сумні,
Висять так високо й не можуть злізти?..
У небі – зорі, люди – на землі,
Ми схожі з ними, наче «круг» і «коло»…
Ми теж палаєм, наче у вогні,
Ми теж складаєм фрески долі серед поля…
***
© Copyright: Наталка Бойченко, 2011
Свидетельство о публикации №111101710354
Свидетельство о публикации №111101710354
Рецензии