Роксолана

Сниться їй поле з пахучими травами -
Знову минуле забрало в полон.
Там, біля хати з рожевими мальвами,
П’є вона воду з дитячих долонь.

Сняться їй очі, що світяться ласкою,
Мамина ніжність, родинне тепло,
Батьківська хата, де звуть її Настею.
Це тільки сон,  а чи справді було?

Сняться їй вершники в чистому полі,
Вже доторкнулась стріла тятиви.
Впало намисто, як крапельки крові
Та й розгубилося серед трави…

Сонце зійде і сон цей розтане.
Правда жорстока вдарить як ніж:
Доля твоя гірка, безталанна,
Ти вже ніхто і життя твоє гріш.

В серці твоїм незагоєна рана,
Люди чужі, підступний гарем.
Там була Настя, а тут Роксолана,
Зеленоока Хасекі – Хурем.

Ти була вільна як вітер у полі,
Та налетіла чорна біда.
Важко звикати жити в неволі,
Коли іще така молода.

Важко коритися іншим законам,
Гірко шукати розради у снах,
Марно чекати  надію на волю
В чорних, як ніч, незнайомих очах.

Тільки ти віриш, ще день твій настане,
Ще затамує подих гарем,
Коли в ці чорнії очі погляне
Зеленоока красуня Хурем.

Все іще буде: кохання і втрати
Відчай і біль, прокльони і страх.
Все це мине, та залишиться пам'ять
Та, що ніколи не згасне в віках.