Моя невидима печаль…
Крізь золотаве листя жовте
Ступає в душу… Мов кришталь
Дзвенить дощем у серці жовтень.
Летить крізь хмари й порина
Мій погляд стомлений далеко,
Туди, де сонечко сіда…
Де вдалечінь спішать лелеки…
Відчую знову на вустах
Краплин осінніх прохолоду.
Злетить душа, неначе птах…
Шукати сонце у негоду…
Моя невидима печаль
© Copyright: Екатерина Синько, 2011
Свидетельство о публикации №111101404566
Свидетельство о публикации №111101404566
Рецензии