Кебетний повістяр не знає, що то вишкіл:
У слові квітне мирт, росте зерня в горішку.
Любов’ю до людей наповнені вітрила:
Живуть в словах журба та радість легкокрила.
Яка ж бо сила в них підкорює вершини:
То шпарко кличе в бій, то так гірчить полином,
Що линуть співчуття невидимії хвилі?..
Викохує поет у серці думи білі.
Викоханi в серцi
© Copyright: Валентина Чайковская, 2011
Свидетельство о публикации №111101402208
Свидетельство о публикации №111101402208
Рецензии