Чаклунка

Дарує доля дивні подарунки,
Щоб світлом подолали ми пітьму…
Ти ніжно називав мене «Чаклунка»,
Та тільки я не відаю - чому…

Сумують наді мною жовті клени,
А я гортаю пам’яті сувій:
Стількох жінок, вродливіших за мене,
Позбавив сну вогненний погляд твій...

А ти мене до серця пригортав,-
Напевно, в цьому Воля Божа є,
Бо інколи, жартуючи, шептав:-
Ти – щастя і нещастячко моє!

Та я нічого штучно не робила,
Щоб чимсь твоє посилить почуття…
Єство своє відчула й зрозуміла,
Що ти – моя любов на все життя!..

Складні воно сплітає візерунки:
На жаль, у світі ще багато зла! –
Тільки яка ж бо, рідний, я чаклунка,
Якщо тебе від вбивці не спасла?!

Не так у нас все склалось, як бажалось: -
Хіба такі чекали ми жнива?!
Хоч я тобі навік не присягалась,
Моя любов до тебе ще жива!..

Вручає дехто долю екстрасенсу…-
Чи рід людський настільки охолов?!
Бо чаклувати там немає сенсу,
Де, окрім тіла, є в серцях любов…

12.10.11