Склеюючі шалені ночі у купку,
необережно, неначе не треба,
ховаючи за обривками холодні дні, як
жмутки.
Твоє порцелянове щастя блукало
у пухових подушках,
Щоб не засмутити тебе своїми
розторощними шматками.
Усі твої "кохані" у твоєму ліжку
лишають гіркий присмак,
який я відчуваю уже з порогу.
Починаю розрізняти їх за іменами
і бачу кожну в обличчя,
поки вони бояться дивитись мені у вічі.
Розхристай своє серце, визволивши
печінку
від усього смраду, який ти, як росу,
збираєш щосекунди.
Подивись на мої шрами...
Не там...
на руках...
у серці...
Збери у горсту мою душу, подаруй
жебракові...
Можливо, він почне мене
любити
по-спавжньому...
Подаруй мою душу жебрков
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2011
Свидетельство о публикации №111101205342
Свидетельство о публикации №111101205342
Рецензии
Я всё понял, немного знаю украинский. Живу в Краснодарском кр., у нас многие казаки говорят на украинс.
Вячеслав
Вячеслав Августейший 12.10.2011 16:11 • Заявить о нарушении
Вячеслав
Вячеслав Августейший 12.10.2011 16:11 • Заявить о нарушении