Всмiхнеться мить

(Давиду Левіну з глибокою повагою)

Дрімає місто скупане в серпанку
Бентежно-мудрих Ваших щирих дум.
Ще перший промінь не торкнувся ранку,
А ніч вже гонить геть легенький сум.

І жовтень десь вершиться падолистом
У тім краю, де матінки пісні
Викохували сина серця хистом –
Зростав, мужнів, немов у дивнім сні.

Чи поклик пращурів з епох далеких
Ввірвався несподівано і враз?
Чи то у леті приязно лелеки,
Крильми по небу написали: ”Час!”?

І син злетів – суворий, шани гідний!
Свята Земля... “Високе і земне”.
Роки... посада... Діти й внуки рідні – 
Нехай їм сяє сонечко ясне!

Вплітає осінь нині низку зичень:
“Всміхнись, поете, в іменинний день!
Сріблястий іній в скронях – ще не січень.
Нових звитяг Тобі, добра, пісень!”

І ще не раз, над справами й листами,  –   
“За північ вже...”, –  струною забринить,
І в лебедів закоханий в нестямі,
Розгладить дух чоло – всміхнеться  мить.

Тонкій душі шле міць проміння раннє –
В долоні сонце сипле радість втіх.
Нехай підносять шана й плин кохання,
Здоров’я та гаразди, вірність, сміх!


Фото Сергія Антонова