Дерево роду 14. В Андрущинi

В Андрущині.

Надежда  прийшла до сестри на Андрущину коли надворі вже смеркло. Дуже виморилася, бо майже всю дорогу  доводилось нести Настуню на руках, та ще й село Кравченки обходила далеко по межах - щоб ні з ким не зустрітися.  Оляна, побачивши  побите Надеждине обличчя заходилася плакати. « Можна я у вас  тут трохи поживу?» - тихо попросила Надежда. Оляна подивилася на  свого чоловіка. « Як довго?» - спитав той. «Поки синці не зійдуть»- відповіла Недежда. Чоловік  кивнув.
                Три тижні прожила Надежда у сестри.  Почувалася трохи напружено, тож вже наступного ранку запропонувла Оляні допомогу - вимазати та вибілувати хату. Звичайно ж Оляна погодилась. Надежда  заходилась - зішкребла зі стін білу глину, багато шарів, бо хата вже давно не вимазувалася, а тільки білувалася.Порозколупувала тріщини, а потім замісила жовту глину з половою та кінським кізяком і гладенько  позамазувада тріщини і стіни.  Поки закінчила, те що мазала спочатку - підсохло. Далі   і білою глиною вибілувала два рази,  а червоною глиною освіжила присьбу*.
                Не тільки хату встигла  вимазати  і вибілувати Надежда  за ці три тижні, а ще вишила Оляні та її чоловікові  вишивки на сорочки. В жіночих сорочках узір для  рукавів вишивалися  на рукавах ,а все інше  - поділ, чухли**, манишка та комірець-стійка  вишивалося окремо на шматочках  полотна , а потім  нашивалося на готову  сорочку.  В чоловічих же, все вишивалось окремо, а потім нашивалось на готову - так і міцніша сорочка і тканити носить з собою менше, коли корову пасеш, або на вечороницях взимку…
                Шмат  полотна та нитки Надежда  взяла з собою від Гумів  і на ньому зробила вишивки,а Оляні залишилося  зшити з свого полотна сорочку, та нашити це на неї .
                Коли минув місяць, Олянин чоловік прямо спитав, чи довго ще збирається гостювати у них Надежда, то ж вона  змушена була збиратись до чоловіка.
                Поряд з Оляною, через тин, жили собі сусіди - дід та баба  Похильці.  Оляна брала воду з їх криниці, а останннім часом це робила Надежда - і собі бувало води набере і старим наность, тож вони заприязнилися. Особливо полюбилася їм Настуня.   Зайшла Надежда  і до них попрощатися.
                - Бачимо  ми , що тобі не дуже хочеться на хутір. - сказав дід Похилець.Ми тут з бабою порадилися і вирішили запропонувати пожити у нас, як що схочеш і скільки схочеш. Ти не думай, ми тебе не за наймичку кличемо, та й роботи в нас немає  важкої, а з легкою поки-що справляємося. Ти в Оляни  вже наробилася, а в нас хата вимазана, корови немає, кінь є - так то моя робота. Городу біля хати небагато, якщо схочеш що допомогти, то ми тобі заплатимо, а  то так живи. Чи ти згідна?
                - Спасибі вам ,люди добрі,звичайно згідна, - відказала Надежда. Поживу у вас тиждень, другий.
                Ціле літо прожила Надежа у Похильців, а не тиждень, другий -як збиралася. Звичайно ж вона не сиділа без роботи. Як ішли дощі - шила та вишивала.   Тільки дощик пройде - біжить  Надежда полоти на город. У хаті теж - і  поприбирано завжди,і  глиняну долівку в кімнаті та сінях кожної суботи підмаже червоною глиною, і сорочки позолить*** та випере, і  їжу приготує.
                Побачивши  який благенький тин  у старих, Надежда запропонувала його переплести. Дід заліз в болото,внизу біля ставка, рубав лозу, а Надежда тягала її нагору  до хати.  Цілу мажару *** *натягала. Потім вкопали нові кілки і сплели з дідом новий тин.Баба бавила Настуню в цей час.

                Коли в Петрівку достигли ранні грушки-петрівки, то  всі перейшли ночувати   в клуню на сіно, а Надежда  насушила  в хатній печі цих груш  цілу торбу  на узвар. Яблук білого наливу  теж багатенько насушила.  Всю хату навкруги обвішала низками яблук - як намистом. У діда з бабою все вмирали діти, то вони яблук до Спаса не пробували. Надежда вишила і пошила діду та бабі по новій сорочці, тож на   Спас  поїхали  Похильці  освячувати яблука в нових сорочках. В церкву їздили не в Остап`є, а в Рокиту і Надежда поїхала з ними. В Рокиті , в церкві, побачилася і з  сестрою Олитою,  яка була заміжня на Говорах.               
                Як і раніше носила  Надежда воду до Оляни - сестрі допомагала, хоч дід і бурчав, що ні Оляна , ні Надежда цього не мають робити, бо це чоловіча робота, що чоловік порядний сам не дасть своїй жінці таке важке носити.

                За весь цей час від Гумів не було жодної звістки. Надежда думала, що її  чоловік Іван приїде, перепросить  й забере її, та він не поспішав з цим.  Поштарі  приїжджали не раз,  разом з Ваньком,  провідати, питали, що Надежда собі думає, а коли відповіла, що збирається вертатится до чоловіка - заспокоїлись. Позичила Надежда  в батьків кілька штук полотна  і нашила  по сорочці Гумі, Гумисі, чоловіку Івану, сину Івану, Настусі та собі. Вишила і пошила.
                Після Спаса стала Надежда збиратись  на хутір. Старі Похильці стали вговоряти її залишитись жити з ними назавжди. Вони говорили, що мають землю в оренді,  з  якої живуть, не мають родичів близьких, тож  треба підшукувати  хто догляне на старості. Надежда надужче підходить для цього - і моторна,  і працьовита, і весела, і добра, і Настуню вони полюбили.
                -Ми на тебе зразу перепишемо все - і землю ,і хату. - казав старий Похилець. Зможеш і Ванька, свого синочка, забрати до нас , як схочеш.  Де одно дитя, там і двоє не завадить.
                - А троє? - спитала Надежда і скинула фартух. Баба з дідом  побачили що Надежда вагітна.
                - Ні, спасибі вам, та я не залишусь. - промовила вона до збентежених Похильців. - Та коли дозволите, то буду в гості до вас ходити. На це старі з радістю погодились.
                Дід запріг коня, та й повіз Надежду і Настю в Глибоку.  Старі хотіли заплатити за роботу, та Надежда  категорично відмовилась. Відмовлялася і від того, щоб її відвозили, але тут вже  дід наполіг.
                Від  Глибоки до Андрущини не далеко, але  це вже і повіт інший і церква інша, та родичі і знайомі у хуторян там є. Знали Гуми, що Надежда живе у Похильців.  Побоювалися, що покине  вона Івана, виряджали його щоб забрав, але він завжди казав:  « Вернеться, нікуди не дінеться». Знав Іван,що Надежда вагітна, сказала йому якраз перед бійкою. Проте Гумам  Іван нічого не сказав.
               
                На хуторі, старий Гума та чоловік Іван зустріли Надежду так  ніби  нічого й не сталося.  Вони почали були  звертатись до Настусі, та  мала  забула і відвикла від них і ховалася за матір.  Коли стара Гумиха побачила, що Надежда вагітна - змінилась з лиця. « Що, ще одне  байстря  нам  принесла?» - госто спитала вона.  Розпечений гвіздок, як колись, шпигонув в серце Надежді. « Ні, мамо,  - твердо сказала вона  - не байстря, а вашого сина дитина», і подивилася на  свого чоловіка. Той мовчки відвернувся.
               
                З важким серцем та сльозами розбирала свої вузли Надежда. В одному вузлику - благенькому,  старому, вишитому  рукаві з сорочки баби Похильчихи, з якого Надежда зчинала  узір на  нову сорочку, були зав`язані коралі ***** і низка старовинних дукачів******. Надежда зразу впізнала ці дукачі та намисто і зрозуміла  - це стра баба Похильчиха поклала  їх до Надеждиних речей.Цим  старі хотіли віддячити Надежді за це таке щасливе для них літо.
                Надежда вирішила не носити ці ,такі красиві прикраси, навідь нікому не показувати, а сховати в скриню якнайдалі, щоб такі цінні речі піднести Насті на її весіллі.Та  не судилося  і Насті носити ці прикраси.
               
                ***
                У  1927 році  у  Івана та Надежди Гуми народилася  друга донька Ганна. Галька. Марта Гумиха стояла на своєму - диттина не від Івана. В 1928 році  народилася третя дочка - Марія.

*Присьба - глиняний насип навколо стін дому.
**Чухли -  манжети.
*** Золити  - прати  білизну при допомозі попелу.
****Мажара - великий обплетений віз для перевезення сіна. Тут  - велика купа.
***** Коралі - намисто з морських червоних коралів.
******Дукачі - намисто з  старовинних срібних монет.

( продовження буде)
                На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза.ру
                http://www.proza.ru/2011/10/09/1645