Я ношу під ребром одну русяву безумицю,
Я виходжу на площу:
Сіль
Попіл
Асфальт
Бетон.
Необарокове сонце дрезденських вулиць
Знає, скільки у мене було мадон.
Я пишу одній гостроспинній розхристаній бестії,
Я облизую темний вітер її долонь.
Вона мені кине в ноги ноту протесту
І зніме свою безнадійно-броньовану бронь.
Я шукаю одну бездомну голодну крихітку,
Я заходжу у храми:
Тінь
Фреска
Вівтар
Свіча.
У зап’ясток в’їдається кручена нитка -
Синьо-мокра, як блуд у її очах.
Я люблю одну гостроспинну розхристану дівчинку,
Я люблю її сонний терпко-захриплий сміх.
Всі гріхи мої списані й перелічені,
Я люблю – і ліпитиму з неї мадонну для всіх.
Я ношу пiд ребром одну русяву безумицю
© Copyright: Галина Танай, 2011
Свидетельство о публикации №111100800745
Свидетельство о публикации №111100800745
Рецензии