Інеєм срібляться вранішні отави -
Приморозки ранні, ранні холоди.
Перше листя пале, жовте й золотаве,
В плесах посинілої води.
В свіжому прозорі обшири барвисті,
Супокоєм диха рідна сторона.
Лиш в старому парку чи бору тінистім
Ледве чутно тенькне сріберна струна.
Облягає смуток, невимовний, щирий,
Може, й жаль од того, що минає все?
Але ж ми з тобою не рвемось у вирій,
Не картаєм долю, що та принесе -
Чи тепло останнє, чи лиху негоду.
Будуть іще весни і літа нові!
...Закружляло листя і лягло у воду,
Засвітився іній у траві.
Iнеeм срiбляться вранiшнi отави...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111100609579
Свидетельство о публикации №111100609579
Рецензии
Наче пісня...
погрілася біля Ваших віршів))
Дякую!
Брия-Натали 10.12.2011 20:36 • Заявить о нарушении
погрілася біля Ваших віршів))
Дякую!
Брия-Натали 10.12.2011 20:36 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.