Когда уж люди уложились спать перевод с украинског

"Коли вже люди обляглися спати..." (Ліна Костенко, http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=16541)

 Коли  вже  люди  обляглися  спати,
 коли  вже  місяць  вилузнувся  з  хмар,
 коли  спартанка  Києва,  не  Спарти,
 лиш  я  світила  вікнами  в  бульвар,  -
тоді  із  ночі,  з  пітьми,  з  порожнечі,
 де  зіп'ялася  вежа  на  котурн,
 мені  хтось  душу  тихо  взяв  за  плечі  -
 заговорив  шопенівський  поктюрн.
А  то  були  якісь  магінчі  пальці.
 Вони  німіли  на  якомусь  "фа".
 І  прислухались...
 І  боялись  фальші.
 Так,  як  боїться  і  моя  строфа.
Вони  вертались,  мучились,  питали.
 Вони  відклали  славу  на  колись.
 Вони  ту  фальш  роздерли,  розтоптали,
 і  аж  збіліли,  так  вони  сплелись.
Ніхто  не  знав.  Цього  й  не  треба  знати,
 як  десь  ламає  пальці  віртуоз...
 Щасливий  той,  хто  ще  не  вміє  грати.
 Він  сам  собі  Шопен  і  Берліоз.

КОГДА УЖ ЛЮДИ УЛОЖИЛИСЬ СПАТЬ... (перевод П.Голубкова)

Когда уж люди уложились спать, и
Когда из туч уж выплыл лунный шар,
Когда спартанка Киева, не Спарты,
Лишь я светила окнами в бульвар, -

Тогда в ночИ, из темноты кромешной,
Где башня взгромоздилась на котурн,
Мне кто-то душу тихо взял за плечи -
Заговорил шопеновский ноктюрн.

И были столь волшебными те пальцы.
Они немели на каком-то "фа".
Прислушивались ... И боялись фальши.
Так, как боится и моя строфа.

Вновь возвращались, мучились, страдали.
Отбросив славу на другую жизнь.
Они ту фальшь разбили, растоптали,
Аж побелели, так они сплелись.

Никто не знал. Того не нужно знать,
Как там ломает пальцы виртуоз...
Как счастлив не умеющий играть.
Он сам себе Шопен и Берлиоз.


Рецензии