Як дитиною була- гадала,
Що з красою мати щастя дала.
Як дорослішою стала-зрозуміла:
Вроду-дала,щастя-не зуміла...
Русу косу він не заплете,
В ясні очі з ніжністю не гляне...
І сльозу не витре,не змете,
І не скаже:-,,Ти моя кохана...''
На побачення збентежено не йду,
Що він прийде,якось не чекаю...
Я ніколи долю не знайду...
Серцю сумно,а душа палає...
Горить вогнем,який нікого не зігріє,
Болить чуттям,що кожному чуже,
Хто має щастя-берегти не вміє,
А хто не має-мрією живе!
Мечтой живу
© Copyright: Лупуляк Наталья -Луна, 2011
Свидетельство о публикации №111100207716
Свидетельство о публикации №111100207716
Рецензии