Поки ти спиш, ніч розриває намисто
Й сипле бурштин по будинках і по ліхтарях.
Твій теплий запах повільно блукає містом
І засинає в сорочці моїй на краях.
Кожен твій крок холоне й зникає з асфальту.
Кожне слово втрачає звуки і зміст.
Квапливий день застигає в щілинах базальту.
Наоспліп шука адресату відправлений лист.
Світ затамовує подих – ні пекла, ні раю.
Я бережу твій сон від бруду реалій.
Завтра буде світанок і я чекаю
Погляду твоїх омріяних мною конвалій.
Сонце збирає каміння знову на нитку
І замість мене цілує зрання’ мою квітку.
Сонет 4
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2011
Свидетельство о публикации №111100200161
Свидетельство о публикации №111100200161
Рецензии
это тот добрый стих, о котором я тебе говорила))
Мария Лихошерстова 02.10.2011 20:58 Заявить о нарушении
Мария Лихошерстова 02.10.2011 20:58 Заявить о нарушении