Мой бедный лес...

Импровизация на стихотворение Лины Костенко "Біднесенький мій ліс...."

Мой бедный лес, продрогший до корней.
Он ждал меня и лист терял в разлуке.
Кружился в полудрёме ясных дней,
Заламывая в ветре ветви–руки.

Днём вечность грел, в ночь слушал океан.
Дожди сплошной стеной ушли... Морозы
Прогнали птиц, букашек. Пуст карман:
Грибов и ягод  нет. Сквозит угрозой

Разлуки долгой колкая зима.
Побудь ещё в тепле неторопливом!
Пусть птиц тебя разбудит кутерьма,
Пусть ветер тёплый трав расчешет гривы.

О чём скрипишь мне, мать моя сосна,
Как солнце согревало душу светом?
Баюкает, голубит слух: "Весна
Вернется вновь торжественным сонетом!"

Уснула жизнь, исчезла, как обман.
Гуляет по пустынным тропкам ветер...
Стеклом толчённым режет взор туман,
Озноб заледенил испугом ветви.


_______________________________________



Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!
Він ждав мене і думав про розлуку.
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золоту перуку.

Синіє день, як пізні капусти.
Приходив дощ, а потім було зимно.
Біднесенький мій ліс! - він крила опустив.
Нема грибів, хоч би який мізинок.

Біднесенький мій ліс, хіба уже пора?
А може, ти ще в осені побудеш?
Завернеш птиць сріблястого пера,
одягнеш листя і звірят побудиш.

Про що, про що скрипить твоя сосна?
Зронило сонце бурштинову краплю.
І десь хихоче химороть лісна,
що я ж до тебе по снігах не втраплю.

Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан.
Дорога буде - ні туди, ні звідти.
І наче склом затовченний туман...
упала перша паморозь на віти...